Наталія Матолінець

Розуміла, що то лише слова — вони не зроблять уже ні гірше, ні краще. Проте часом слів вистачало, щоби принести чорноту, котра розповзається вглиб, як пліснява в кутках вільготного льоху.

Один із ваших гостей забажав Кару, й вона... Вона відмовила йому, — видихнула Канре, і вчинок сестри, який раніше озивався в ній лише нерозумінням і болем, зараз проступив у новому світлі. — Сестра викликала гостеву злість — він засудив її до страти. І здійснив присуд власноручно...—

Великий чаротворець, який стратив твою сестру, нещастя...

«І немає нічого, що змінило б це».

— ...це мій брат і Жарраків батько, Людовік Армер, глава дому Престів.

У мандрівці юнак іноді сумував за Канре — бракувало розмов з нею, зіткнень і відмінностей їхніх життєвих досвідів і поглядів. Ще більше бракувало обіймів та п’янкого відчуття, яке затоплювало голову незгірше за слив’янку.

Ці прикордонні — люди непевні. Хоча й послужливі з вигляду.

— Усі нижчі такі, — відповів Жаррак. — Як очікувати певності з боку того, чийого погляду не можеш прочитати

Тоді в гостьовий покій, де зупинявся мій племінник. Ти й так провела там забагато часу

Розумієш мене, Канре? Скажи, що так. Я розповідаю це, бо вірю, що ти зрозумієш.

Жаррак нахилився і поцілував її в чоло.

— Отже, — сказав він твердо, і стіна дала тріщину, — ми знімемо з тебе це прокляття. Якомога швидше. Маєш слово Пре ста.

Після втечі тих трьох, коли дурман розвіявся, він поривався сам іти. До дитинної паніки боявся, що матір побачить його слабкість.

вважають, що вони на вершині світу... Як бачите, — дівчина ривком зняла серповидну шпильку з потилиці і тріпнула волоссям, — я поділяю ваші думки. Ви гарно здогадалися, що історія про дурноверху покоївку — вигадка. Та я не перелюбниця. Це зробив зі мною могутній франський маестр, великий і самовпевнений до краю. Він, пане Ельбраху, вирішив, що я не рівна, аби почувати щось до його сина. Він зробив зі мною ось це і багато гірше.