Ель Кеннеді

Нам не можна, – похмуро кажу я. – Пам'ятаєш, ти довірилася мені, а я пообіцяв піклуватися про тебе? Так от, я дбаю про тебе.

Гей, не треба, не плач, – просить він. – У мене серце розривається, коли ти плачеш.

Хлопці, заради всього святого, закінчуйте скоріше і котіться звідси подалі! Я влаштую рознос вашому капітану.

Я стримую смі‍

Просто не віриться! Будь-яке дівчисько в коледжі відрізало б собі руку, аби мені допомогти. А ця? Біжить геть, ніби я попросив її вбити кішку, щоб принести жертву сатані.

— Отже, твої пустушки отримають секс, а мені доведеться вислуховувати твої балачки? – Вона хитає головою. – Здається, я прогадала, уклавши таку угоду.

– Чому ти не хочеш, щоб я тебе цілував? – Я примружуюсь. – От, дідько. Мені на думку спадає лише одне пояснення. – Я роблю багатозначну паузу. – Ти погано цілуєшся.

Вона аж скрипить зубами від обурення.

— Це, безперечно, не так.

— Так? – Я знижую голос до спокусливого шепоту: – Так доведи.

Страх – це суть життя, – урочисто каже він. – Не можна, щоб він здолав тебе, Уеллсі. Усі його випробовують. –

Оце так! Не жартуєш?

— Ні. Я нахабно брешу.

— Маленька, все, що стосується хокею, звучить вульгарно. П'ять отворів. Тичок. Через задню дверь. – Вона зітхає. – Поїхали якось до мене додому, ти почуєш, як мій тато, коли дивиться хокей, постійно кричить "Вставляй!", а потім ми поговоримо з тобою про вульгарність. І про те, що таке "незручно".

— Гаррет там?! – гаркаю я.

Він здивовано дивиться на мене.

— Так, але…

Я проходжу повз нього і беруся за ручку.

Хлопець намагається заперечити:

— Маю сумнів, що тобі варто заходити ту…

Я вриваюсь у роздягальню та…

Пеніс!

Господи.

Навколо одні пеніси.

Мене охоплює жах, коли я розумію, що переді мною. Боже, я опинилася на з'їзді пенісів. Великих і маленьких, і товстих і тонких. Куди не подивишся, скрізь пеніси.

Мій сповнений жаху зойк привертає увагу всіх пенісів ... е, вірніше, хлопців. За одну мить усі пеніси прикриваються рушниками. Хлопці збиваються в купу, а я стою перед ними, червона, мов помідор.

— Уеллсі? – Мені посміхається Логан. Голий до пояса, він стоїть припавши плечем до шафки. Схоже, він щосили намагається не розреготатися.

— Пеніс ... Логан, – ляпаю я. – Вітання. – Я намагаюся не зустрічатися поглядом із напівголими хлопцями. Хтось із них посміхається мені, а хтось навіть зблід від збентеження. – Я шукаю Гаррета.