Тимо Айраксинен

Людина — це машина, змайстрована для пошуку щастя, нічого іншого вона по суті своїй і не вміє. Усі людські дії та рішення можна розцінювати як пошуки щастя.

Мудрі здавна вважали, що щастя не результат, а скоріше процес його досягнення. Воно не може тривати вічно, бо не буде розвитку, той процес просто зупиниться.

Дитину не вчать шукати щастя

Однак всі ми, ніби змовившись, мріємо про щастя, і ця мрія, це очікування щастя тримають нас на землі. Це прагнення таке щире й глибоке, що відмахнутися від нього не можна. Значить, для людини саме пошук щастя, а не саме щастя є істинним, значить, щастя в очікуванні щастя.

(рос. «сЧАСТЬе» — бути частиною)

Все, що ми прагнемо знайти, буде лише проекцією внутрішнього.

Основний парадокс полягає у тому, що люди народжуються щасливими, всі до єдиного — подивіться на дітей. Діти щасливі. Вони не володіють матеріальними благами, не переймаються індексами соціальності, рівня та якості життя, для радості їм вистачає всього, поки поряд із ними їхні люблячі батьки.

Любов до життя і є їхнім секретом — секретом щирого дитячого щастя.

Людина шукає щастя і гірко розчаровується в ньому.

Людина шукає щастя і гірко розчаровується в ньому. РозЧАРовується, бо щастя — чари, чудо, яке зникає, щойно з’явившись. «Немає змін — немає чарів. Людина завжди бажає чогось нового», — пише Тимо Айраксинен, і з ним не посперечаєшся.