ми живемо у світі, де людям рідко коли кажуть те, що про них думають. Люди дуже соромляться це висловлювати і врешті-решт стають дуже стриманими: кожен таємно береже в собі позитивні оцінки, як насінини, які висушуються в кишені замість того, щоб бути посіяними або розвіяними за вітром у землю та в дощ.
Можливо, в цьому й ховається причина того, що люди не звикли отримувати такі послання, так складно відверто сказати приємну річ комусь і не наштовхнутися на неправильне розуміння або на підозру в нещирих намірах. І якщо завдяки якомусь нечуваному шансу вашу щирість не поставили під сумнів, то в пориві скромності, яка приховує сум’яття від отримання такого незвичного дарунка, ця особа частенько намагатиметься всіма засобами мінімізувати позитивну якість, яку ви йому приписали.
Щоб обійти це все, Джонатан мав тверде рішення: сказати щось приємне і зникнути. Дати собі час лише на те, щоб помітити здивування, народження усмішки чи появу сяяння в очах, а тоді, подарувавши цей маленький шматочок позитивного дзеркала, щезнути. Це було радісно, і він це обожнював.