Платон

Коли лебеді відчувають, що їм пора вмирати, то співають не те що не гірше, ніж будь-коли доти, а навпаки — їхня передсмертна пісня звучить особливо чудово й голосно.

Дорогий Пане та інші тутешні боги, наділіть мене внутрішньою красою! А зовнішнє у мене нехай буде у згоді з внутрішнім. Багатством я вважаю мудрість, а золота нехай би я мав стільки, щоб ні винести, ні вивезти не було б під силу нікому, крім людини, яка в усьому знає міру

тож, чи прагнув би хтось, якщо він великий [скажімо, зростом], бути великим або сильний — сильним?
— Ні. Ми вже дійшли згоди, що це неможливо.
— Отже, якщо хтось є якимсь, то вже не має потреби в тому, щоб таким бути.
— Авжеж, — відповів Агатон.

Тоді скажу тобі, — відповіла вона: — це родження в красі — тілесній і духовній{100}.

Пояснення тут одне: смертна природа шукає в Еросі того ж таки розуму, щоб бути вічною і безсмертною, і може осягнути це в єдиний спосіб — родженням, залишаючи щоразу нове замість старого.

Алківіад увійшов, підтримуваний людьми{118},

І якщо люди були скромні й доброзичливі, то й старість для них лиш відносно обтяжлива, а якщо ж ні, то не тільки старість, Сократе, а й молодість видається їм тягарем.

«Можливо, як серіфієць я й не став би відомим, але ти не зажив би слави, якби навіть був афінянином»

— Кого ж ти називаєш друзями: тих, які видаються кожному гарними людьми, чи тих, що такими є, але по них цього не видно? Це ж стосується і ворогів.

Але ж, може сказати хтось, нелегко завше приховувати свою нікчемність.