Кларісе Ліспектор

це ще вищий рівень свободи: не боятися бути незрозумілим.

Вона кружляла й танцювала, тому що, залишившись одна, вона стала в-і-л-ь-н-о-ю! Вона використає всі переваги так нелегко завойованої самотності: і ввімкнене на повну гучність радіо, і простір кімнати без Марій. Вона позичила у господині квартири трохи розчинної кави, попросила в неї також окропу в борг і випила все перед дзеркалом, аби лишень не втратити себе. Можливість знайти саму себе була благом, якого вона не знала раніше. «Мабуть, я ніколи в житті не була такою щасливою, як зараз», — думала вона. Вона нікому нічого не була винна, і ніхто не був винен їй. Вона навіть дозволила собі таку розкіш, як нудьга, і це була особлива нудьга.

У ці останні три дні, один, без своїх героїв, я зникаю як особистість, вилізаю сам із себе, як з одягу. Знеособлююся, аж поки не засну.

Макабеа легко знайшла будинок мадам Карлоти, і це здалося їй добрим знаком. Одноповерховий будиночок містився зліва за рогом, і між камінням бруківки пробивалася трава — вона одразу звернула на неї увагу, тому що завжди помічала все дрібне й незначне. Поки Макабеа натискала на кнопку дзвоника, в її голові блукала думка про те, що трава — це так легко і просто. В її голові часто виникали різні безпричинні думки, бо, незважаючи ні на що, вона мала внутрішню свободу

І під час писання я часто починаю усвідомлювати речі, про які несвідомо я раніше не здогадувалася, що знала їх

Господи, але ж проблема в тому, що не існує, з одного боку, змісту, а з іншого — форми. Це було б легко: переказати зміст за допомогою вже вільної форми. Але боротьба між формою і змістом полягає в самій думці: зміст бореться за створення форми. Чесно кажучи, про зміст не можна говорити без форми.

Складність форми полягає саме в тому, що вона складається зі змісту, з самого розуміння або відчуття, які не могли б існувати без належної, а іноді й унікальної форми.

Воно рятує душу, загнану в пастку, рятує людину, яка відчуває себе непотрібною, рятує день, у якому живеш, і якщо не писатимеш, ніколи не відчуєш по справжньому. Писати — це прагнути зрозуміти, це прагнути відтворити невідтворюване, це відчувати до самого кінця відчуття, яке б лишилося невисловленим і задушеним.

коли мене охопило свідоме бажання писати, я раптом побачила себе у вакуумі. І в цьому вакуумі не було нікого, хто міг би мені допомогти

Покликання — це не талант. Можна мати покликання й не мати таланту, тобто тебе можуть кликати, але ти не знатимеш, як рушити з місця