bookmate game

Анатолій Дімаров

  • Бджілка 🐝je citiralaпре 2 године
    Он Велика Ведмедиця, онде Мала, он гарячий розлив Чумацького Шляху; скільки зірок, скільки світів — кінця-краю не видно! І серед них, мов пилинка,— Земля: здригається в конвульсіях воєн. Навіщо? Для чого? Невже люди не розуміють, що життя їхнє— мить, спалах, секунда нікчемна супроти оцієї ось вічності?
  • b1480738823je citiraoпре 2 године
    легше верблюдові пролізти у вушко голки, аніж багатому потрапити в царство небесне
  • b1480738823je citiraoпре 2 године
    війна багато що стерла з пам’яті людської
  • b1480738823je citiraoпре 2 године
    думка, що цей страхітливий рік нарешті скінчився
  • b1480738823je citiraoпре 2 године
    Дивився на Ліну, чекаючи, що дружина теж зрадіє, засміється,'чи що, а вона раптом заплакала. Затремтіла обличчям, сльози з очей так і ринули. І чи не вперше подумав Василь Гнатович... ні, не подумав — серцем відчув, яка вона змучена. Вперше помітив і сиві пасма, і зморшки навколо вицвілих вуст, і кофту пом’яту, давно, мабуть, неміняну,— та кофта найбільше вразила Василя

    Гнатовича. Адже Ліна була чепурухою: зодягалася щодня — мов у гості збиралась.
  • b1480738823je citiraoпре 2 године
    Подумав, що отак можна й померти, не побачивши нічого, отак і життя можна прожити, у дрібницях, у клопотах, і якою ж сліпою може бути людина, скільки вона втрачає через сліпоту!
  • b1480738823je citiraoпре 2 године
    Щойно пройшов дощик: пустотливий, задиристий. Ні вітру, ні грому: процокотів кришталевим копитцем, лишив по собі паруючі дружно дахи, омитий асфальт хідників, прозорі й веселі озерця — в кожному по власному сонечку. І якийсь невсипущий малюк, босоногий, в коротеньких штанцях, високо задираючи ноги, б’є по озерцях, розлітаються навсібіч бризки гарячі,— вигляд у нього такий заклопотаний, наче бозна-яку важливу справу й виконує зараз людина.
  • b1480738823je citiraoпре 2 године
    — Мамо, хто це? — запитала дочка, пильно дивлячись на незнайомого дядька.

    — Дядько — не бачиш! — відповіла жінка сердито.

    — Дядько?.. Який?

    — Той, що вбив нашого татка!
  • b5360419560je citiraoпре 10 месеци
    Почекай, Володю, почекай, — вирішив втрутитися Гінзбург. — То це що ж виходить: відмовитися від усіх народних пісень тому, що їх співали наші класові вороги? Так тоді давай і від повітря заодно відмовимось, бо ним же теж вороги наші дихали. Та й досі дишуть! Й од сонця, бо воно ворогам нашим світить!
  • Olha Haidukova Tkhorynskaje citiraoпре 2 године
    І по-справжньому святі оті руки, які засівають ним землю, — вони творять безсмертя!
fb2epub
Prevucite i otpustite datoteke (ne više od 5 odjednom)