Ростислав Семків

Читання нас приваблює і страшить. Це як серфінг: які ж вони красиві, ці хлопці та дівчата на різноколірних дошках, що на карколомній швидкості злітають по водних схилах. Ми відчуваємо спільний з ними дотик солоного вітру, вдихаємо те ж саме до прозорості свіже повітря, але стати самим на дошку — та це вже якось без нас

Мені видається вкрай несправедливим, що хтось відкриває книжку Кафки й за кілька хвилин після занурення в неї відчуває нестримний захват на рівні оргазму, а іншим залишається хіба простий оргазм — фізіологічний.

Багато сімей неповні через соціальні обставини, проте ще більше сімей неповні емоційно: там бракує взаємної любові, поваги і радості. Не спрацьовує головний механізм, що створив з людини людину (я не марксист, я не про працю) — бракує спілкування

Важливі книги змінювалися, але книга залишалася

сторіч залюбки писали мелодрами: тут і Шарлотта Бронте зі своєю «Джейн Ейр», Чарльз Дік-кенс з романами «Домбі та син» і «Великі сподівання», Лев Толстой з «Воскресінням», Еміль Золя з «Дамським щастям», Джон Ґолсворсі зі «Сагою про Форсайтів» і навіть Маркес із «Коханням під час холери» та Маріо Варґас Льйоса з «Пригодами кепського дівчиська».

Легко підуть «Записки Піквікського клубу» (1837) Чарльза Діккенса, «Легенда про Тіля Уленшпігеля» (1867) Шарля де Костера, «Тартарен із Тараскона» (1872) Альфонса Доде, «Кентервільський привид» (1887) Оскара Вайлда, «Янкі при дворі короля Артура» (1889) Марка Твена. У ХХ сторіччі справу сміху продовжили О’Генрі своїми новелами та Анатоль Франс — романами, серед яких найбільш читабельним досі є «Острів пінгвінів» (1908)

тоглядний вплив — це зміни, які певний твір здатен здійснити у нашій

am Winston Wolf. I solve problems

Пам’ятаю, був свого часу здивований повною відсутністю будь-яких штор чи занавісок у сучасному нідерландському готелі та й загалом у будинках. Мені пояснили, що це спадок суворого кальвінізму: добрі християни не роблять нічого такого, чого б не могли бачити інші добрі християни. Постійний моральний контроль — ось що означає центральна алегорична постать роману Орвелла

Профілактичне читання Кінґа точно збереже нас від такого прикрого повороту подій. Горор гартує психіку. І якщо екзистенціалісти заявляють, що людина — це тривога, то Кінґ дуже екзистенціаліст, а з огляду на кількість усе ж порятованих у його романах — ще й гуманіст, якому зовсім не байдужі ні людина, ні її вибір.