Йоганн Вольфґанґ Ґете

А я — стою на роздорожжі…
У мене в грудях дві душі живуть,
Між себе вкрай не схожі — і ворожі.

Чого ж мені од світу ждати?
І що той світ спроможний дати?
Страждай, терпи! Терпи, страждай!

Бажаю я завжди юрбі годити:
Вона живе, дає й другому жить.

е говори про натовп той нікчемний;
Його діла високий дух гнітуть,
Затьмарюють, як морок ночі темний,
Затягують у вир, у каламуть.

Веди мене в небесний світ таємний,
Де радощі поетові цвітуть.
Лиш там любов і дружба нас чекають,
Божественні чуття в серцях плекають.

Хто всього знав, тому попробуй догоди!
Хто починає жить — подякує завжди.

Коли в туман був світ повитий
І чар закритий в пуп'янки,
Коли барвисті і п'янкі
В лугах веселих рвав я квіти…
Я бідний був — і все я мав,
І правду й вигадку кохав…

о с п о д ь
Ти знаєш Фауста?

М е ф і с т о ф е л ь
Він доктор?

Г о с п о д ь
Він мій раб!

М е ф і с т о ф е л ь
Та раб то раб, а служить по-якому?
І їсть, і п'є він щось не по-земному.
Його думки, на безум хворі,
Ширяють десь в непевній далині.
То з неба б він зірвав найкращі зорі,
То пив би він всі радощі земні;
Та ні земля, ні далі неозорі
Не вдовольнять тієї маячні.

Г о с п о д ь
Я згоден, спробуй його злудить,
Поки живе він на землі;
Хто йде вперед, той завше блудить.

а у с т
У філософію я вник,
До краю всіх наук дійшов —
Уже я й лікар, і правник,
І, на нещастя, богослов…
Ну і до чого ж я довчивсь?
Як дурнем був, так і лишивсь.