Оксана Забужко

намистини

дрiбноголчастiй срiбернiй облямiвцi

джигонувши ним навiдлi

спiшиш одинцем навперейми юрбi

ми, кожен зосібна, безнадійно заражені проклятою свідомістю ваготи й ущільнености власного «я»

Україна — Хронос, який хрумає своїх діток із ручками й ніжками

живою людиною це теж не що як мастурбація, коли без любови

«Ти жінка. В цім твоя межа. / Твій місяць спить, як срібна блешня. / Як прянощ з кінчика ножа, / У кров утрушено залежність»,

«І раптом знов схотілося — кричати, / На лампу вити, пазурями драти / Шпалери на стіні — од явности утрати, / Од того, що тебе уже даремно ждати»

«І жовте море днів, і сизе море снів / В одбитих кольорах вмираючого неба, — / І я іще пливу — а ти уже на дні, / І страшно нам обом дивитися на себе»