Ніл Гейман

вірять, думав Тінь. Дуже по-людськи так робити. Вірити. А ще — не брати на себе відповідальності за власні вірування: викликати речі, а тоді не вірити прикликаному.

Слова стрибали у його свідомості немов мильні бульбашки — зникаючи безслідно, щойно він відводив погляд від сторінки.

— Я ж тобі сказав. Я лепрекон. Де я мав народитися — в грьобаній Москві?
— Певно, ні.