Фелікс Австрія

Я знаю, люди можуть таке казати. Люди завжди вигадують і кажуть найгірше, завше міряють по собі.

У тебе є великий талант — дбати про інших. Це справжній дар, бережи його. Але часом мусиш і сама про себе подбати, й іншим дозволити».

«Я тільки хотів сказати, — продовжував він спокійно говорити мені навздогін, і його низький голос не тонув навіть серед пронизливих криків вуличних торговців, — що недарма про ваші таланти ходить така слава! Ви могли б готувати їжу, до якої були б охочі і архикнязі, і прості люди, і всі б вам дякували і вас цінували».

Коли стихає мазурка, я, несучи тацю з порізаним пляцком, зупиняюсь посеред павільйону, як вкопана, і голосно та повільно — так сновида намагається вимовити щось крізь вату своєї одержимості — кажу: «Шановне панство, у моєї пані, Аделі Сколик (у дівоцтві — Анґер) любовний роман із цим уніатським священиком, отцем Йосифом. Я бачила все на власні очі, як бачу зараз кожного з вас, а ви — мене. Я маю докази — їхню брудну білизну. Я можу підтвердити, пане меценате, присягнути на Біблії, перед судом, що їхній зв’язок триває давно і набув серйозного розмаху»

Кожен отримує те, що хоче, кожен має таку любов, якої прагне.

Ніколи не перестану чудуватися з того, як глибоко проросла в людській істоті любов. Вона, видно, є ще одним невидимим хребтом людини, бо без неї ми не годні здійснювати навіть найпримітивніших дій

«Любов — це єдиний вияв магії в нашому світі, схожому на холодний годинниковий механізм. Без любові всі ці металеві коліщатка швидко заржавіли б і покришились.

Коли Аделя виходила заміж за Петра, Зузанна Ференц, стара діва, передала в подарунок з нагоди шлюбу чудесну мереживну постіль. Аделя не могла нею натішитись, а я дивувалась: адже панна Зуза була скупа, як дідько.

Добре, що Аделя не встигла тією постіллю скористатись. За якийсь час приїхав від неї з дорученням молодий гуцул, якого ми вперше бачили. Передав від Зузи листа. В тім листі йшлося про помилку: Зузанна думала, що одружується Стефа, а не Аделя, і презент був призначений саме їй. Тепер вочевидь усім усе зрозуміло, прошу передати постіль юнаком, який привіз вам листа.

Люди завжди вигадують і кажуть найгірше, завше міряють по собі.

Нічого не сталось. Я просто розплющила очі і нарешті побачила свіжість цього світу. Отець Йосиф мене розбудив. Він торкнувся до мене, торкнувся до мого серця — і відтепер кожна мить мого життя назавжди залишатиметься сповненою сенсу. Нічого мені вже не треба. Тому що все вже у мене є.