Маленький принц

А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце..

Коли ти даєш себе приручити,
потім доводиться й плакати.

Люди вічно невдоволені там, де живуть,

У пустелі все-таки
самотньо...
— Серед людей також самотньо,

Вони полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового друга, вони ніколи не цікавляться найголовнішим. Вони ніколи не спитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи збирає колекцію метеликів?» Вони тільки питають: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?» І після того думають, що вже знають людину.

Погляньте на небо. I спитайте себе: "Є ще та квітка чи нема її? Може, баранець її з'їв?" I ви побачите, як усе змінюється...
I ніколи жоден дорослий не зрозуміє, як це важливо!

— У кожної людини свої зорі. Для одних, тих, хто подорожує, вони дороговказ. Для інших це просто маленькі вогники. Для вчених зірки — наукова загадка. Для мого ділка вони золоті. Але всі ці зорі німі. А ти матимеш такі зірки, яких більше ні в кого немає...
— Як це розуміти?
— Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти подивишся вночі на небо, це буде так, наче всі зорі сміються. Ти матимеш зорі, що вміють сміятися!

— Вночі ти подивишся на зорі. Моя зірка дуже маленька, я не можу тобі й показати, де вона. Та це й краще. Вона буде для тебе просто одна з численних зірок. I тобі подобатиметься зорювати... Всі зорі стануть тобі за приятелів. I потім я тобі дещо подарую...

Я відчував, що речі діються якісь чудні. Я стискав його в обіймах, наче малу дитину, а проте здавалося, ніби він вислизає просто в якесь провалля, і мені незмога його утримати...

Коли ти даєш себе приручити, потім доводиться й плакати.