Citati iz knjige „Крадійка книжок“ autora Маркус Зузак

А сніжка в обличчя — це, безсумнівно, бездоганний початок тривалої дружби.
Люди помічають колір дня лише на світанку і при заході сонця, а я добре знаю, що кожної секунди день пронизують міріади відтінків та інтонацій. Навіть одна година може містити в собі тисячі різних кольорів. Жовтих, як віск, забризканих крапельками кольору блакитного марева. Похмурих, як темрява.
Він покінчив з життям через бажання жити.
Нехай усе буде так, як є, чого б воно тобі не коштувало. Можливо, незабаром настане час вирушати. Світло, як постріл.
Але визнання свого страху — хіба це боягузтво? Хіба це боягузливо — радіти з того, що вижив?
Ти не можеш просто сидіти і чекати, поки тебе поглине новий світ. Ти мусиш відірватися від крісла і стати його частиною — попри твої попередні помилки.
Поглянь на кольори, — сказав тато. Просто неможливо не любити чоловіка, який не лише помічає кольори, а й говорить ними.
А ще вона любила те, що, попри невдачу під час перевірки знань, вміння читати і писати, без сумніву, покращувались і невдовзі вона досягне якогось пристойного рівня. Усе це викликало бодай трішки задоволення і скоро нагромадиться такою купою, що на горизонті завидніє щось на кшталт щастя .
Хоч скільки б разів їй казали, що її люблять, дівчинка не вірила, що доказ любові — це рішення залишити її.
Тоді — безладні прощання.
Страшні сни з’являлися, як завжди, ніби найкращий гравець команди-суперника, про якого подейкують, що він зазнав травми чи захворів, — але ось він, розминається з усіма, готовий вийти на поле. Або як потяг, що за розкладом прибуває на нічний перон, тягнучи за собою мотузку зі спогадами. Все тягне і тягне. Весь час незграбно підкидає.
Або як потяг, що за розкладом прибуває на нічний перон, тягнучи за собою мотузку зі спогадами. Все тягне і тягне. Весь час незграбно підкидає.
Разом з іншими він стояв біля ліжка і дивився, як дядько помирає — безпечний сплав, від життя до смерті. Світло за вікном було сірим і помаранчевим, кольору літньої шкіри, і здавалося, що дядькові полегшало, коли він видихнув востаннє.
Непокидання — вияв довіри і любові, який часто розпізнають діти.
Люди помічають колір дня лише на світанку і при заході сонця, а я добре знаю, що кожної секунди день пронизують міріади відтінків та інтонацій. Навіть одна година може містити в собі тисячі різних кольорів. Жовтих, як віск, забризканих крапельками кольору блакитного марева. Похмурих, як темрява.
Така вже у мене робота, що я вирішив для себе їх помічати.

Пост INSTA

ГІРШИМ ЗА ХЛОПЦЯ,
ЯКИЙ ВАС НЕНАВИДИТЬ,
може бути хіба хлопець, який вас любить.
Він висаджував їх і вдень, і вночі, доглядав їх.
Дивився, як вони ростуть, доки, врешті, всю Німеччину покрили густі ліси зі слів… Країна вирощених думок.
А дівчинка читала, бо саме для цього вона сюди прийшла, і було добре бодай чимось стати у пригоді там, де випали сніги Сталінграда.
Коли Лізель озиралася на події свого життя, ті вечори у вітальні були одними з найяскравіших її спогадів. Вона бачила, як полум’я танцювало на його обличчя кольору яєчних шкаралуп і навіть відчувала людський присмак його слів. Страва його виживання подавалася шматок за шматком, ніби Макс відрізав їх від себе і підносив їм на тарілці.
Набагато легше, думала вона, бути за крок від чогось, ніж цього досягти. Треба ще трохи попрацювати.
fb2epub
Prevucite i otpustite datoteke (ne više od 5 odjednom)