30 віршів про любов і залізницю

Країно з поганими новинами,

ніби з хворими легенями —

вилікуєшся лише сама,

одужаєш лише самотужки.

Час говорити і час помирати.

Свідки, однолітки, емігранти,

демони споминів і сновидінь.

Хліб наш щоденний, освіта загальна,

Час говорити і час помирати.

Свідки, однолітки, емігранти,

демони споминів і сновидінь.

Хліб наш щоденний, освіта загальна,

говорити і час помирати.

Свідки, однолітки, емігранти,

демони споминів і сновидінь.

Хліб наш щоденний, освіта загальна,

Я залишаю це дивне місто,

місто прощених і прокажених,

Сонце над містом пишається власним походженням.

Пишається тим, що воно зі Сходу.

Нас упізнають ще за відбитками

неба в очах, нам ще хтось розповість.

Ми ще не знаємо, хто ми і звідки ми,

ми ще лишаємось першими свідками

сходження снігу до передмість.

Дорога важка, коли несеш на спині свій дім і своє минуле.

Тут, на кордоні, все інакше.

Важке сузір’ями небо наше.

Ріка по холодній щоці країни

сльозою стікає в Азовське море.