Енеїда. Наталка Полтавка

Бiдняжка — що була вдова;

По городу тогдi гуляла,

Коли троянцiв повстрiчала.

Пошли на його лихо злеє

I мамою Венеру5 звав;

I що його покiйний дядько,

Парис6, Прiамове дитятко,

Путивочку7 Венерi дав.

Но зла Юнона4, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка, —

Енея не любила — страх;

Давно уже вона хотiла,

Його щоб душка полетiла

К чортам i щоб i дух не пах.

Зробили з неї скирту гною,

Вiн, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянцiв,

Осмалених, як гиря, ланцiв3,

П’ятами з Трої накивав.

Еней1 був парубок моторний

I хлопець хоть куди козак,