Я бачу, вас цікавить пітьма

— Усі люди різні, — Валера по-філософському знизав плечима.

— Якраз люди всі однакові. Спочатку. Однаково зворушливі рожеві немовлята. Просто потім хтось дозволяє собі перейти межу, а хтось ні.

— Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби.

— Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби.

—

для щастя не потрібні ніякі «якщо». А пітьма панує лише там, де не знають цього важливого і водночас такого простого секрету.

Немає значення. Немає значення, чи є шанс.

— Що ж тоді має значення?..

— Правильні Вчинки.

— Так, а кому ж тоді треба твій вчинок?

— Мені. Мені треба, Валер.

важко, коли у щось важливе віриш лише ти. І більше ніхто — ні в тебе, ні в те, що ти робиш. Ти розповідав, як стояв учора на тій сцені… Немає нічого гіршого, ніж вірити в щось важливе наодинці. А ти був не просто сам, ти був проти всіх. І оце зараз подумала — як ти не опустив рук…

«Кожному своє» — це ідеальне виправдання будь-якого зла. Випало тобі відчиняти браму? Відчиняй. Їм — задихнутися в газовій камері? Добре, що не тобі. Кожному своє! А головне, ніхто не винен — просто так сталося.

Якби не страшне відчуття присутності, що йшло від пітьми.

— Бо є різниця між тим, хто не повірив, і тим, хто перестав вірити! Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу.

— Так от, іронія в тому, — стиха продовжив Харитон, — що коли ви відчуваєте під язиком мідний присмак монети, всі ваші виправдання руйнуються! Ви розумієте ціну кожному вчинкові й усвідомлюєте, що зло, яке ви коїли, ніколи не було відносним, а ви чудово відали, що творили. Завжди. І ось тут вам стає по-справжньому страшно, хоч би як ви, Андрію Олександровичу, прикидалися атеїстом!