Сергій Щербаков

Ніколи, ні з ким і ні про що не сперечайтеся. Хіба що заради спортивного інтересу, любові до процесу та бажання тицьнути опонента носом у суперечливість світу. Суперечки не породжують жодних істин — вони безплідні, ніби безконтактне карате.

жодної остаточної правди не існує і не з’явиться, а все, у чому ви на 100 % упевнені сьогодні, зі стовідсотковою гаран­тією втратить актуальність, зміниться до невпізнавано­сті або відімре — варто лише почекати

Навчайтеся НЕ для того, щоби щось дізнатися, але для того, щоби потрапити в коло людей з однаковою картиною світу. Навчання — це соціальний феномен. Він не відкриває правди та не дає об’єктивних смислів — лише загальні теми для обговорення (добре, що завжди порожні та безглузді).

Істина — це хаос.
І що ближчі ми до істини,
то сильнішим є хаос.

Коли дівчина зраджує хлопцеві — проблема не в тому, що двоє дорослих людей на 20 хвилин схрестили геніталії (сподіваюся, у презервативі), а потім пішли у своїх справах. Справжній епіцентр апокаліпсису — це загроза персональній історії. Адже більшість із нас, чоловіків, повторює собі рефреном (особливо замолоду) «така вже я людина — зраду не пробачу». А якщо вона вже сталася, існує лише дві опції: або розпрощатися з дівчиною, або змінювати історію. Зрозуміло, жоден розмір грудей не витримає конкуренції із зацикленою платівкою вашого розуму.

Щоразу, коли я чую від чергового шукача пригод, буцімто «в країні X дуже усміхнені люди» або «в країні Y дуже терпимо ставляться до туристів», мені аж кортить схопити його закордонний паспорт і лупити ним цього мандрівника по горбу, аж поки він не запишеться на базовий курс зі статистики.

Надягніть окуляри статистики та погляньте крізь них на трохи більші країни. Як вам ідея «сформувати особисту думку» про Париж (населення у 2141 раз більше, ніж у Ватикані), Калгарі (у 1136 разів), Йоганесбург (у 958 разів)? Та це ж просто смішно! А як щодо Франції, Канади або ПАР загалом?

Прочитайте книжку Дж. Маартена Трооста «Острів, сплетений павуком» та отетерійте від того, як улаштоване реальне життя в тихоокеанській республіці Кірибаті

Я вже мовчу про те, що «духовний розвиток» не має критеріїв, за якими його можна діагностувати.

Правда полягає в тому, що ми пересуваємося світом в оболонці своєї звичної дійсності, і в 99 % випадків на ній навіть пилюка з-під коліс не осідає, не кажучи вже про культурні артефакти. Наші великі цінності, маленькі ­евристики, когнітивні спотворення, звички, упередження — усе це пересувається із нами разом у своєрідній бульбашці (або ж коконі). Ми просто нездатні сприймати світ НЕ суб’єктивно. А отже, будь-що «нове» насправді позначене тавром нашого сприйняття, від якого ані втекти, ані сховатися