Уилки Коллинз

Ми здибалися там випадково

Професор ще й не оклигав як слід, а вже на нього знов найшла та мана — дивовижне переконання, що він таки вміє плавати.

він непевно осміхнувся і заявив, що то, «мабуть, була судома».

оглушив мене нестримним потоком слів

Я щосили намагався зупинити цю зливу сліз

Якось мені начебто таки вдалося трохи охолодити його перебільшене почуття вдячності.

Не думав я тоді, не думав і згодом

я, певне, навіть імені не почув би жінки, що заволоділа всією моєю душею, стала метою всіх моїх поривань, провідною зорею мого життєвого шляху.

Схвильоване обличчя і збуджена поведінка

скоїлося щось надзвичайне