Жозеф Бед'є

З ревним плачем згадав він тоді Горвеналя, батька свого Рогальта і землю свою Лооннуа, аж раптом далекий шум полювання та мисливські поклики звеселили йому серце. Прегарний олень вийшов на узлісся. Зграя псів примчалась йому вслід, а за ними й ловці, голосно вигукуючи та трублячи в роги. Але як пси, неначе гроно, повисли на оленевій шкурі, звір, за кілька кроків від Трістана, смертельно задиханий, упав на коліна. Хтось із мисливців ударив його списом. Зібравшись в коло, взялись ловці сурмити на радощах,

батька свого Рогальта, вчителя Горвеналя і землю Лооннуа.

до Ірландії, прямо на пристань Вейзефор.

Треба вам знати, що втікач із рудим заплетеним волоссям був Агінгеран Рудий, сенешаль короля Ірландського, і що він домагався руки Ізольди Білявої.

— Дорога моя, що ж таке вас мучить? Вона у відповідь: [46]

— Любов до вас.

штучно краяв шматочки кори та дрібний хмиз

покладений між двома тілами меч найвірніша охорона і запорука невинності.

на морі випив він напою любові й смерті, як виказували на нього барони та карлик, як послано королеву на огонь, як віддано її прокаженим на поталу, як жили вони в дикому лісі і як він врешті повернув Ізольду королеві Марку. Він признався, що хотів, покинувши свою кохану, щирим серцем полюбити Ізольду Білоруку, та зрозумів тепер і знає вже навіки, що несила йому ні жити, ні померти без королеви.

Дінас подався до Тін-тажеля — розвідати, що там робиться. Він почув там, що за три дні королева Ізрльда, король Марк і вся його [144]

бойова дружина, всі стайничі і всі мисливі виїдуть з Тін-тажеля до замку на Білому Полі і там мають урядити велике полювання.

Хто живе в ненастанній печалі-той між людьми як мрець