Айн Ренд

«Присягаюся — власним життям і моєю любов’ю до нього, — що ніколи не житиму заради іншої людини і не попрошу іншу людину жити заради мене».

Людям властиво одне з двох — вони або дотримуються моральних принципів, або насолоджуються життям. Одночасно одного й іншого просто бути не може.

Вогонь — це небезпечна сила, приборкана людиною, що тримає його у свої пальцях, — вона згадала слова старого, який сказав їй, що ці цигарки не могли бути зроблені на землі. — Коли людина думає, у її свідомості живе вогняна іскра і, відповідно, як її відображення, вона мусить мати запалену сигарету».

Чи може бути більше багатство, ніж володіти самим Собою і використовувати це, щоб зростати? Кожна жива істота мусить рости. Ніщо не може залишатися незмінним. Усе мусить або рости, або гинути.

Кожна справа має два боки: один — правильний, інший — неправильний, але середина — це завжди зло. Людина, яка помиляється, все одно зберігає повагу до правди, бодай тому, що бере на себе відповідальність за свій вибір.

Продуктивність — це ваше прийняття моралі, ваше визнання того факту, що ви обрали життя; що продуктивна праця — це процес, у якому людська свідомість контролює існування особи, постійний процес накопичування знання і прилаштовування матерії до потреб людини, втілення ідей у фізичній формі, приведення Землі у відповідність до людських цінностей; що вся робота — творча, що її виконує живий розум, і що жодна робота не буде творчою, якщо її виконуватиме пустопорожня людина, яка в бездумному отупінні повторює дії, яких навчилась від інших; що ви самі повинні обирати свою роботу, і вибір настільки ж широкий, як і ваш розум; що складніша робота для вас неможлива, а простіша — принизлива; що шахраювати, взявшись за складнішу роботу, ніж дозволяють ваші розумові здібності — значить перетворитися на перелякану мавпу, яка повторює чужі рухи і краде чужий час, а принизившись до роботи, яка вимагає менших зусиль — значить заглушити власний двигун і приректи себе на розпад; що ваша робота — це процес досягнення цінностей, тому втрачати прагнення здобувати цінності — значить втрачати прагнення жити; що ваше тіло — машина, але розум — водій, тому ви повинні їхати аж так далеко, як повезе вас водій — до пункту призначення у вигляді досягнень; що людина без мети — наче машина, що мчиться додолу схилом, віддана на поталу першому-ліпшому каменеві, об який розіб’ється за першого ж зіткнення; що людина, яка пригнічує свій розум, — наче поламана машина, що от-от розпадеться; що людина, яка дозволяє керівникові окреслювати напрямок її руху, — це руїна, яку везуть на буксирі до купи брухту, а людина, яка робить іншу людину своєю метою, — ніби той, хто намагається мандрувати автостопом, але якого не слід підбирати жодному водієві; що ваша робота є метою вашого життя, і вам слід оминати тих убивць, які наважаться вас зупинити; що будь-яка цінність, яку ви знайдете за межами своєї роботи, будь-яке інше захоплення чи любов — наче мандрівники, з якими ви вирішуєте розділити свою мандрівку, і вони повинні рухатися власними силами у тому ж напрямку, що ви.

— я здатен досягнути власного щастя або знищити його. Але ця

моя здатність не поширюється на щастя жодної іншої людини.

Вона думала, що бодай на декілька миттєвостей, поки триває музика, можна цілковито їй віддатися, знетямитись і зануритися у відчуття — це нормально. Забудь про гальма, це — воно.

Коли потяг із поштовхом рушив, а паровозний гудок стих, розсіявшись над полями, вона сиділа біля вікна, курячи чергову цигарку, і думала: «Все розвалюється на шматки: тут і по всій країні. Можна очікувати будь-чого, будь-де і будь-коли». Але не відчувала роздратування чи тривоги. В неї не було на це часу.

Це буде лише одне з багатьох питань, яке слід уладнати.

Крізь юрмища сухих розрахунків у голові вона зауважила, що її час на почуття вже вичерпано; настала непримиренна і бентежна пора вчинків.