Дара Корній

Тримаймося, як цвяхи в дошці,
Тулімося, як огірки в бочці,
Кохаймося, як коти в марті,
Бо ми того варті.

Це його мана — оті марення, марення тією, яка не стала твоєю й уже, мабуть, ніколи не стане.

Ні, не так — не закоханого, бо той стан закоханості часто-густо минає, а щось майже космічне, коли від першого погляду на неї розумієш: вона для тебе ВСЕ. І варто жити тільки тому, що вона Є.

Знаєш, коли довго говорити на оселедець «кориця», навіть запахне нею.

кохають не за щось, а просто так,

Жалість інколи перетворює нас на рабів і змушує йти на самопожертви.

«Швидше переможеш розсудливістю, аніж гнівом».

І що то за дурень вигадав: очі не бачать — серце не болить? Болить, та ще й як! Але чи можна заховатися від кохання, якщо воно не сонце, навіть і не хмара, а частинка тебе? Від себе не втечеш.

Завжди будь там, де твоє серце, де ти найпотрібніший.

Що січень на вікні малює мертві квіти.