Юрій Яновський

Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму.

Богдан посміхався — це його стихія

а батьківщину ми звикли вважати землю, де нас народила мати, де ми виростали в гніві чи в радості, осягали великий світ. У мене ж батьківщина — море

За батьківщину ми звикли вважати землю, де нас народила мати, де ми виростали в гніві чи в радості, осягали великий світ. У мене ж батьківщина — море,

За батьківщину ми звикли вважати землю, де нас народила мати, де ми виростали в гніві чи в радості, осягали великий світ. У мене ж батьківщина — море

Сиве волосся до чогось зобов'язує. Старечі ноги йдуть до могили. Зараз мені за 70, багато води втекло відтоді, коли я, молодий юнак, окунувся в життя! Тепер, коли мене термосить ломота, дрижать руки, чи набігає сльоза, сиджу біля натопленого каміна і згадую юність. Життя доходить до краю

Мій розум хоче згадувати

Щодня на фабрику приходив Михайль – мій колишній метр, ватажок лівих поетів, футурист. Він курив люльку, ішов подивитись на море і зникав

Я люблю море, ніколи не любив ходити по дорогах. А на морі кожна дорога нова

Пишу насамперед для себе, і мені все цікаве. Той, кому тяжко буде прочитати до кінця, може відікласти книжку. Значить, іще не час йому читати мої мемуари