bookmate game
uk
Knjige
Тетяна Пахомова

Карпатське танго

  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    кому, криється підказка до розуміння великого призначення людини на цій планеті. Кожен, прагнучи осягнути світ навколо, має передусім пізнати найбільшу загадку — самого себе. Життя — це суміш подій. Приємних для одних, неприємних для інших і буденних для більшості. Кожен вдягає подію в певну емоцію й стає в її світлі або героєм, або приниженою жертвою. Життя — складний мікс драми, трагедії й комедії. Нюанси в значенні слів, що народжують одежу для подій, здатні фатально змінити поведінку людини. Ким бути — героєм чи жертвою? Кожен вибирає сам.
    Я розгадав таємницю пірамід. Світом керують тріади. Чоловік — жінка — дитина. Драма — трагедія — комедія. Народження — кохання — смерть. Жертва — герой — байдужість. Чотири трикутники, з’єднавшись у піраміду, стають символом людського життя. Події — її цеглинками. Не існує чоловіка без жінки. Вона не тільки його життя, а й сенс його існування. Немає героя без жертви, як і жертви — без героя. Сильніший — завжди герой. Слабший — завжди жертва. Жертва роздимає свій біль до меж усесвіту. Герой стискає кулаки й робить крок уперед. Я вже був жертвою. Тепер настав час ставати заповзятливим героєм…
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    Людський ембріон на шляху чудових перетворень торкається всіх живих істот планети. Там, у маленькому, криється підказка до розуміння великого призначення людини на цій планеті. Кожен, прагнучи осягнути світ навколо, має передусім пізнати найбільшу загадку — самого себе. Життя — це суміш подій. Приємних для одних, неприємних для інших і буденних для більшості. Кожен вдягає подію в певну емоцію й стає в її світлі або героєм, або приниженою жертвою. Життя — складний мікс драми, трагедії й комедії. Нюанси в значенні слів, що народжують одежу для подій, здатні фатально змінити поведінку людини. Ким бути — героєм чи жертвою? Кожен вибирає сам.
    Я розгадав таємницю пірамід. Світом керують тріади. Чоловік — жінка — дитина. Драма — трагедія — комедія. Народження — кохання — смерть. Жертва — герой — байдужість. Чотири трикутники, з’єднавшись у піраміду, стають символом людського життя. Події — її цеглинками. Не існує чоловіка без жінки.
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    Шлях додому пролягає через щільну завісу тропічної зливи. Автомобільні двірники ритмічно постукують, працюючи на максимальній швидкості. Ґільєрмо напружено намагається розгледіти дорогу. Я теж шукаю дорогу, але всередині себе. Те, що вважав простим та очевидним, тепер видається складнішим за вивчені інститутські науки. Усі люди на землі або коротко-, або далекозорі. Усі-усі, вбираючи запахи, кольори, страхи, болі, радості, хочуть насправді лише захисту, затишку й любові, розкладаючи на безкінечні полички свідомості людей, події, учинки й закони всесвіту. До одних істина приходить здалеку, як до Миколая Коперника, а інші знаходять її зовсім поруч, як Нільс Бор — у мікросвіті. Та і будова атома, і геліоцентрична будова Сонячної системи подібні, як краплина води й наша планета. Уся мудрість повторюється, виростаючи від крихітних атомів до космічних масштабів. Велике фокусується в малому й наче простягає людині знання: «Бери… вчи… поважай
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    на в похмурі думки, — розпочав старенький. — Зібралися навколо неї звірі й запитують: «Боляче нам бачити твої печалі. Проси, чого хочеш, — і все отримаєш». Сказала тоді людина: «Хочу мати гострий зір!» І відповів стерв’ятник: «Я дам тобі свій!» Зітхнула людина й мовила: «Хочу бути сильною!» І відповів ягуар: «Ти будеш сильною, як я!» Знову людина незадоволена: «Хочу знати всі таємниці землі!» Змія прошипіла: «Я відкрию тобі їх…» І кожна з живих істот піднесла свій дар людині. Отримавши останній, людина встала й пішла. І тоді сова сказала іншим: «Тепер, коли людина стільки знає й уміє, мені стало страшно…»
    Лань заперечила: «Людина здобула всі необхідні знання й перестане сумувати». Але сова продовжила: «Ні. Я бачила в людині порожнечу, невгамовний голод. Це він робить її сумною. Це він змушує її чогось бажати. Людина забиратиме й забиратиме, поки одного разу світ не скаже їй: “Мене більше немає. І мені нічого тобі дати…”».
    Шлях додому пролягає через щільну завісу тропічної зливи. Автомобільні двірники ритмічно постукують, працюючи на максимальній швидкості. Ґільєрмо напружено намагається розгледіти дорогу. Я теж шукаю дорогу, але всередині себе. Те, що вважав простим та очевидним, тепер видається складнішим за вивчені інститутські науки. Усі люди на землі або коротко-, або далекозорі. Усі-усі, вбираючи запахи, кольори, страхи, болі, радості, хочуть насправді лише захисту, затишку й любові, розкладаючи на безкінечні полички свідомості людей, події, учинки й закони всесвіту. До одних істина приходить здалеку, як до Миколая Коперника, а інші знаходять її зовсім поруч, як Нільс Бор — у мікросвіті. Та і будова атома, і геліоцентрична будова Сонячної системи подібні, як краплина води й наша планета. Уся мудрість повторюється, виростаючи від крихітних атомів до космічних масштабів. Велике фокусується в малому й наче простягає людині знання: «Бери…
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    Людина сіла віддалік, заглибле
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    ловіки-деспоти, або сексуальні слабаки: для одних то незабутній трофей, для других — можливість не напружуватись і уникнути порівняння в конкурентному світі самців. А жінки після цієї почесної капітуляції з теплотою зрубаної сосни лежать у ліжку й чекають на вічну вдячність «лісоруба»: запали мене, мій господарю… Колись ця анархічна пересторога стримувала появу дітей, яких надто важко ростити самому, а сьогодні?.. Зі страху й обов’язку постають фальш, підлість, тиранія й війни. З любові — дружба, радість і мистецтво. Не можна кохати з примусу чи помилки незнання. Цнота — це поріг знання. Коли його перейти і як — кожна дівчина має вирішувати сама. Це просто шлагбаум, підйом якого кожен розпочинає сам у голові й серці. Це частина особистої свободи. Історія людства її старанно й тривало придушувала.
    У нашій країні й досі тема сексу відсутня, бо його нема й не може бути в країні високих людських ідеалів. Тож знань про ЦЕ не існує. Мовчанкою старанно обходять відверті давньогрецькі ілюстрації, античні статуї, індійське мистецтво досконалого кохання.
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    тимуться стати своїми серед чужих: будуть матюкатися, горлопанити «Ой мороз, мороз, не морозь меня…» і питимуть усе підряд — від самогонки до тройного одеколону… Тато валитиме ліс і навіть не приходитиме додому, щоб не бачити того всього. Мама, о-о-о, моя мама… Хоч би вона те все витримала… Моя Ізабель повернеться на свою Кубу, трохи поплаче й вийде заміж за того, хто найбільше схожий на її ідеального Фіделя Кастро. Далі їстиме свої ананаси й банани… А її улюблений банан уже ніколи не буде затребуваний…
    Усі картини зливалися в одну суцільну чорноту. Справжній «Чорний квадрат» Малевича. Колись зовсім не розумів ні задуму художника, ні тих, хто захоплювався цим полотном. Для цього треба було вскочити в сьогоднішню халепу. Тепер знаю. Чорний квадрат — ода самотності. Гімн суїциду. Математично довершений ідеал безвиході. Ти в центрі. Вершини — твоє замкнуте на чотирьох кутах життя. Любов. Робота. Дім. Друзі. Вага й місце кожного — на однаковій віддалі від твого «я». Чорне, бо ти загубив у СРСР своє «я», свої відстані, свої пріоритети. Ти блукаєш там у суцільному чорному безумстві, не знаючи, ні де ти, ні де твої цінності. Бо тебе змалечку доводять до цілковитої дезорієнтації в думках, почуттях, історії, просторі й часі. То нічого, що картина була намальована 1913 року. Казимир Малевич просто був екстрасенсом. Він провидець радянського майбутнього, його безмовний, німий апологет. Перенасичена Європа знайшла в картині космос, видиме й невидиме. Дизайнери — елегантну довершеність. А я думаю, що то є і моє, і всіх інших радянських людей теперішнє життя. Життя в чорній клітці. Без світла думки і ззовні, і всередині. Без права вийти з неї й побачити інший світ. Це квадратне поле чорнозему. Як добре придивитися, то я теж був у цій картині. І я, і всі-всі… Ми хробаки, яким не дозволено виповзати назовні. Завдання — плазувати. Підтримувати родючість радянського поля. Це портретне фото кожного з нас — минуле, теперішнє й майбутнє. Радянський варіант вітрувіанської людини, приреченої на вимирання під чорним гнітом зла, жорстокості й руху в нікуди…
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    Нам довелося жити в дивний час, коли владарювала не бачена, але вагома примара. Вона мала привести нас до комуністичного раю. Та навіть у казках жоден привид не вів цілу країну. Я ніяк не розумів, як то буде…
    Кожного в школі змушували ве
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    лектив душив масою, наче борець сумо. Твоя думка мовчки задихалася під його вагою, заледве народившись на світ. Зате ти отримував клеймо індивідуаліста, що нехтує думкою маси. У своїй єдності колектив був банкою павуків, у якій з’їдали інакодумця. Гадаю, що це й було основним призначенням цього утворення… Тільки так упорядкована й покірна химера могла виконувати те, що їй кажуть численні голови…
    Перший у житті кожного колектив називався «жовтенята». Це був єдиний із колективів, перебування в якому мені навіть подобалося. Членство в ньому розпочиналося, коли тобі виповнювалося сім років. Усі наші не мали спереду зубів та щиро й багато всміхалися. Зліва, ближче до серця, ми носили дуже гарний значок — червону п’ятикутну зірочку з маленьким кучерявим хлопчиком у центрі. Це був маленький Володя Ленін, що змалку поводився, як янгол, і всі вчителі бачили в ньому приклад для нас. Вони розповідали, що він був настільки слухняний, що не дозволяв собі навіть зірвати жодної вишеньки з дерева аж до шістнадцятого липня — дня народження свого тата. Хоча що таке вишенька, ми тоді погано уявляли: після скасування того знаменитого податку на фруктові дерева в селі тільки-но підростали кволі саджанці. Та він був прикладом для нас у навчанні, бо вчився лише на п’ятірки. Уже з молодших класів нам наказували «жити й працювати так, як великий Ленін». Щоправда, зовсім незрозуміло було, як із такого милого й слухняного хлопчика згодом виріс настільки навіжений непослух, що зміг скинути владу могутнього царя. Але то було незручне запитання, а ми навчалися таких не ставити. Донині пам’ятаю, як я десь загубив свою зірочку. Я так плакав! Не хотів іти до школи без неї… Мені подобалися мої друзяки-жовтенята й ігри, які ми з ними влаштовували. Зірочка видавалася такою ж важливою перепусткою в їхнє товариство, як дерев’яний автомат для гри у війну. Мама ледве вмовила мене піти до школи, пообі
  • b2577766032je citiraoпре 4 године
    водилися, як плавці в синхронному плаванні, у величезному басейні під назвою СРСР: одночасно піднімали руки, одночасно виконували різні фігури й знали своє місце…
fb2epub
Prevucite i otpustite datoteke (ne više od 5 odjednom)