З Любов'ю від Лукова

— Що б не трапилося, правда? – Запитала я його, коли ми під'їхали до вихідної точки і зупинилися там.

Іван кивнув, не випускаючи моєї руки, і зробив крок назад, займаючи вихідну позицію. Хоч би що трапилося, – беззвучно промовив він. Але потім його губи вимовили слова. Зокрема, три слова. Я кохаю тебе.

Вроджений талант дозволяє дійти лише певної межі.

Я знову засміялася і вивернулася, щоб поцілувати його в підборіддя, через що він повільно заплескав очима.

— Мені подобається, як ти посміхаєшся, – сказав він з мрійливим і сонним виразом обличчя. — Мені хочеться сказати, щоб ти робила це частіше, але я не скажу.

Я вивчала кожен сантиметр цієї бездоганного обличчя.

— Чому?

Відповідаючи, він навіть не розплющив очей.

— Тому що ти не мусиш дарувати її всім поспіль. – Говорячи це, він притулився до мене щокою і спітнілими грудьми: — І я не маю наміру ділити тебе ні з ким.