Ревізор

Пиши до мене в Саратовську губернію, а звідти в село Підкотнлівку.

А хто тобі поміг змахлю- ватн, коли ти будував міст і написав дерева на двадцять тисяч, тоді як його й на сто карбованців не було? Я поміг тобі, цапина борода!

Артемій Филипович. Не доля, батечку, доля — ін¬дичка: заслуги привели до того. (Набік). Отакій свині лізе завжди в рот щастя!

кращі за тебе є. а досі ше не генерали.Артемій Филипович (набік). Ото, чорт забери, вже й у генерали лізе! Чого доброго, може, й буде генералом. Адже в нього поважності, лнхий не взяв би його, доволі. (Зверта¬ючись до нього). Тоді, Антоне Антоновичу, і нас не забудьте.

перше одна. Чого тобі треба?Слюсарша. Милості прошу, на городничого чолом б'ю і Пошли йому боже всякого лиха і Щоб ні дітям його, ні йому, шахраєві, ні дядькам, ні тіткам його ні в чому ніякого при¬бутку не було!

Відшмагав, батеньку.Хлестаков. Як?У нте р-о ф І ц ерш а. Через помилку, батьку мій! Баби ото наші побилися на базарі, а поліція не встигла, та й схопили мене, та так відрапортували- два дні сидіти

Запиши всіх, хто тільки ходнв скаржитись на мене, і он отих найбільше писак, писак, які закручували їм просьби. Та оповісти всім, щоб знали: шо от, мовляв, яку честь бог послав городничому, що видає дочку свою — не те, щоб за якого-небудь простого чоловіка, а за такого, шо й на світі ше не було, шо може все зробити, все, все, все!

Артемій Филипович. Воля ваша, Амосе Федоровичу, нам слід би дещо зробити.АмосФедорович. А що саме?Артемій Филипович. Ну, відомо, що.Амос Федорович. Підсунути?Артемій Филипович. Ну, так, хоч би й підсунути.

І ревно виконую службу. '(Присувається ближче із своїм стільцем і каже пів¬голосом). Ось тутешній поштмейстер зовсім нічого ие робить; всі справи зовсім занедбані: посилки затримуються... будьте ласкаві самі навмисно дізнатися. Суддя теж, який тільки шо був перед моїм приходом, їздить тільки на зайців, в урядових приміщеннях держить собак, і поводження, якщо признатися перед вами, — звісно, иа користь вітчизні, я повинен це зро¬бити, хоч він мені рідня і приятель, — поводження найнепо- хвальнішого. Тут є один поміщик Добчинський, якого ви зво- лили бачити, І як тільки цей Добчинський куди-небудь вийде з дому, то він там уже й сидить у жінки його, я присягнути можу... І навмисно подивіться на дітей: ні одне з них не схоже на Добчннського, а всі, навіть дівчинка маленька, наче вика¬паний суддя.

такого ніхто не пам'ятає городничого. Так усе й приховуєш у крамниці, коли його забачиш. Тобто, не те вже кажучи, шоб яку делікатність, всяке казна-що бере: чор¬нослив