Коли подих стає повітрям

Коли скальпель не може зарадити, єдиним інструментом хірурга стає слово.

Якби я писав книжки, я б створив коментований реєстр різноманітних людських смертей, бо той, хто навчає людей вмирати, водночас навчає їх жити.
Мішель де Монтень.

Заглядаючи у власну душу, я помітив, що знаряддя надто крихкі, а вогонь надто слабкий навіть для того, щоб викувати власну свідомість

Ми не знаємо, яких зусиль і мук вартує нам прийти в цей світ, але знаємо, що покинути його – нелегка справа».

основним посланням первородного гріха могло бути не «завжди почувайтесь винними». Можливо, воно більше схоже на: «У нас усіх є розуміння того, що означає бути добрим, але ми не завжди можемо йому відповідати». Зрештою, можливо, це і є основне послання Нового Заповіту. Навіть якщо ваше розуміння настільки чітко визначене, як у Книзі Левита, ви не зможете прожити життя таким чином. Це не лише неможливо, а й безглуздо.

Улюблена цитата багатьох атеїстів, автором якої є французький біолог Жак Моно, лауреат Нобелівської премії, відображає цей аспект одкровення: «Давній собор зруйновано, нарешті людина знає, що вона сама в байдужій безмежності Всесвіту, з якої виникла суто випадково».

Але врешті проблема стала очевидною: зробивши науку арбітром метафізики, ми позбавляємо світ не лише Бога, а й любові, ненависті, сенсу — допускаємо існування світу, який очевидно не відповідає тому, у якому ми живемо. Це не означає, що, якщо ви вірите в сенс, ви також повинні вірити в Бога. Але, якщо ви визнаєте, що не існує наукового підґрунтя для Бога, ви, по суті, зобов’язані зробити висновок, що не існує наукового підґрунтя і для сенсу, а отже, життя ним не наділене. Іншими словами, екзистенційні твердження не мають ваги; будь-яке знання — наукове.

Вважається, що серйозні хвороби прояснюють життя. Натомість я знав, що помру, — але це було мені відомо і раніше. Мої знання були такими ж, проте здатність складати плани на обід була нікчемною. Шлях, якого мені слід триматись, був би очевидним, якби я знав, скільки місяців чи років мені залишилось. Скажіть мені — три місяці, і я проводитиму час із рідними. Скажіть мені — рік, і я напишу книгу. Дайте мені десять років, і я знову почну лікувати хворих. Той факт, що кожен день потрібно проживати окремо, не допомагав: що мені робити із цим днем?

Хоча смерть є одноразовою подією, життя зі смертельною хворобою — це процес.

Чи готові ви проміняти здатність розмовляти — коли йдеться про вас або вашу матір — на кілька додаткових місяців німотного життя? Чи погодились би на візуальне розширення сліпої плями в обмін на усунення невеликої ймовірності загрозливого крововиливу в мозок? Чи поступились би рухливістю правої руки заради того, щоб зупинити судоми? Скільки страждань ви дозволили б витерпіти вашій дитині, перш ніж сказати, що краще вже смерть?