БЖД

Я ще раз показав йому фак і зрозумів, що пора переходити в наступ. Володарка цицьок четвер­того розміру не зводила з мене очей з тієї самої миті, як ми виїхали зі станції, певно, хотіла мене загіпнотизувати. Я хтиво облизав губи і підморг­нув їй, вона враз обламалася, поправила свої ка­вуни й нервово зайорзала по сидінню.

Вони цілуються з півгодини, аж доки не почина­ють боліти губи, і їм глибоко начхати, хто й що про них думає... Хоча, якщо тверезо розібратись, хто тут зараз може думати? Хіба що Кришна або, на крайняк, невдаха Біл Даун, або таксисти, як­що останні, звісна річ, уміють думати... І їм, цим шалено закоханим істотам, глибоко до дупи на­віть те, що вони наразі думають самі про себе... Бо зараз, у принципі, не треба думати. Бо втрача­ти їм, у принципі, нічого... Та й що то буде за лю­бов, коли ти думаєш? Сука-любов буде...