Вітер з України

нікого так я не люблю,
як вітра вітровіння,
його шляхи, його боління
і землю,

Гармонія живе не тільки там, де бліки.
Гармонія і там, де Брехуни Великі.
Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік
стече в один акорд, де згук є робітник.

Я дійшов свого зросту і сили,
я побачив ясне в далині.
Товариство, яке мені діло,
чи я пертий, чи ні?

нов лізе тупість, фарисейство,
лихварство, підступ і брехня.
Лише незламне не здається,
своїх прапорів не міня.
Лише незламне – певне цілі,
як скрізь, у всі часи, віки.
О люди, люди, свою душу
не замикайте на замки!
О люди, душі паперові,
чи розпалю вас, розгорю?
Коли я вашу порожнечу
вогнем переборю?
Я б не кричав так, я б не кликав
не можна крику втамувать.

ВЕЛИКИМ БРЕХУНАМ
(ВІДПОВІДЬ ДЕКОМУ)

– О, як гармонію, гармонію ми любим!
Ми хочем бачить світ прозорим, а не грубим.
Життя для нас лиш згук, лиш сонний, тонний
транс,
і робітничий клас, як вічний дисонанс.
Ми бачим спокій там, де боротьба і бурі;
у небутті – красу, і правду в каламбурі.
І брязкаєм в серця, і плачемо над тим,
що все це тля і тлін, дурної крові дим.
Та як же нам зламать тиранно-тюрмні грати,
коли співці у нас все євнухи, кастрати?
«І ланцюги є знак. І грати є акорд.
І сяйво від осла. І мир од львиних морд…»
Гармонія живе не тільки там, де бліки.
Гармонія і там, де Брехуни Великі.
Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік
стече в один акорд, де згук є робітник.

1922

– О, як гармонію, гармонію ми любим!
Ми хочем бачить світ прозорим, а не грубим.
Життя для нас лиш згук, лиш сонний, тонний
транс,
і робітничий клас, як вічний дисонанс.
Ми бачим спокій там, де боротьба і бурі;
у небутті – красу, і правду в каламбурі.
І брязкаєм в серця, і плачемо над тим,
що все це тля і тлін, дурної крові дим.
Та як же нам зламать тиранно-тюрмні грати,
коли співці у нас все євнухи, кастрати?
«І ланцюги є знак. І грати є акорд.
І сяйво від осла. І мир од львиних морд…»
Гармонія живе не тільки там, де бліки.
Гармонія і там, де Брехуни Великі.
Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік
стече в один акорд, де згук є робітник.

Пережили і війни і біду,
визволили молоду і поділили.
Іще б останню
доділить – тоді вже й зовсім.
Тиша. Лиш на кутку і дзвязк і стун.
Проїде вулицею хтось. Тиша.