Я мушу мовчати

Не хочу стояти з тими я поспіль,
Хто кривду у серці своєму ліліє.

В тиші легко упасти до скрути,

Спокій так не любить сильніших!

Часом щастя простіше відчути,

Коли є приналежність до інших.

Шлях є легко в свободі прокласти

До тих мрій, що є мушлями в морі:

Затаїлись далеко й почасти

Заспокоюють нас, коли в горі…

А до люду — широка дорога.

Як провина — туманами в очі,

Є в нас милість тоді й допомога,

Й бути з рідними є ми охочі.

У свободі — лиш марем думками

Про здобутки й образи на інших

І йдемо так складними шляхами,

Щоб ніколи не бути із гірших.

Що сьогодні в душі переможе:

Тихе щастя чи радість свободи?

Кожен шлях остогиднути зможе,

Бо є всюди межа насолоди!

Часом щастя простіше відчути,

Коли є приналежність до інших.

Так мало сьогодні тепла

Від сонця, від слова, від тебе.

Ми звикли любити так часто не тих,

Чи може нас вабить усе нетривале?

На майданчику граються діти,

До зими в них немає ще тяги.

А сніг падає весело в квіти

Й ні на що не звертає уваги.

То все бавиться з людом на втіху,

То шукає в них крихту поваги…

Може взяти й собі приклад снігу:

Ні на що не звертати уваги?

Бо вірність не тільки, коли ми є разом,

Як квіти не тільки, коли горить літо.

Накинь мені на плечі спокій,

Дай трохи мрій мені на щастя,

Місто ніжних і синіх очей,

Мрії, що підкорює хвилю,

Так багато я мав тут ідей

І, мабуть, багато ще втілю

Бо як досягаєш бажані мрії —

Думками завваж про їх чистоту!