Звільни свого внутрішнього римлянина

, Рим було засновано 21 квітня 753 року до н. е.

Якщо треба когось розлюбити, намагайтеся менше байдикувати, знайдіть собі якомога більше занять. Стріли Купідона легше вражають нерухому мішень. Ворушіться, й пустотливий Венерин синок швидко втратить до вас цікавість. Займіться справами, ходіть на форуми, зустрічайтеся з друзями, запишіться до війська. Якщо зовсім не можете знайти собі корисного заняття, грайте в кості чи пийте багато вина, що притлумлює чуттєвість і приборкує любовні страждання. Рано чи пізно кохання капітулює і дасть вам спокій.

Цікавтеся кіньми, що їй подобаються, й уболівайте разом із нею. Якщо їй на груди лягла порошинка (коні, котрі летять галопом брудними цирковими доріжками, зазвичай піднімають таку пилюку!), будьте готові обережно прибрати її рукою. Якщо порошинки на грудях немає, удайте, що вона там є, і все одно її струсіть.

Справа в тому, що коли чоловік і жінка мають різні погляди на життя, то сподіватися на щасливий, виграшний для обох варіант шлюбу у них буде мало підстав. Хіба можуть жити в гармонії партнери, які не виявляють одне до одного доброти? Як неможливо розпрямити зігнуту дошку, як не можна з’єднати дві криві дошки чи одну криву дошку з рівною, так і партнер, позбавлений чеснот, здатний отруїти подружнє життя.

Серед багатьох куточків імперії, де я мав можливість побувати, Александрія в Єгипті є містом, у якому представники подібних професій найбільше прославилися своєю майстерністю. Мешканці Александрії мають просто жахливу репутацію — і недаремно. Це — непередбачуваний, брехливий і вкрай агресивний народ. Але місто процвітає, і практично ніхто в ньому не байдикує. Хтось працює склодувом, інші роблять папір, тчуть льон або займаються ще якоюсь справою. Кульгаві, сліпі та євнухи — і ті мають свої заняття, навіть безрукі каліки не сидять без діла. Єдиним їхнім божеством є гроші,— їх там люблять усі, люблять пристрасно й незалежно від релігії.

Вульгарною також є наймана праця, особливо коли вона обмежується лише виконанням фізичної роботи. Платня, що її отримують такі люди, фактично символізує їхню рабську залежність від роботодавців. Плебеями можна вважати також і тих, хто займається роздрібною торгівлею: вони купують товари на гурт і тут-таки перепродають усе те будь-кому з вуличної публіки лише з метою отримання прибутку. Вони не змогли б заробити геть нічого, якби не приховували справжньої ціни свого товару, а в житті немає нічого гіршого за брехню.

Не знаю, чи зберігають пам’ять мертві під землею, але любов Марка до мене, його пошана та духовний зв’язок із усією нашою родиною були такими сильними, що, звичайно, він не побажав би мені так довго сумувати. Він би хотів, аби я ніс свою втрату зі шляхетною гідністю, яка б прикрасила нашу й без того славетну фамілію. Як ріки не можуть змінити смак морської води, так і важкі часи не можуть впливати на розум мужньої людини. Розум справжнього чоловіка залишається в рівновазі й керує емоціями, викликаними викрутасами долі. Поза сумнівом, зненавидіти свою долю так само легко, як важко буває витерпіти її удари, та окрім них вона вже не має чим мені дошкулити.

Нас опановує відчай, коли помирає один із членів нашої родини, однак під час завоювання цих колись величних міст загинуло багато тисяч людей. Усі ми народжуємося для того, щоб одного чудового дня померти. Одного-єдиного удару може бути достатньо, щоб убити людину, а скільки людей, тисячі прекрасних римлян, загинули, підкоряючи народи та служачи імперії. То для чого ж надмірно сумувати про втрату однієї дитини? Якби мій бідолашний Марк не помер зараз, у майбутньому на нього все одно чекала б смерть. Я вирішив радіти тому життю, що було йому відпущене, і пам’ятати про те, ким я є,— а я є одним із Фалксів. Людиною, яка звикла керувати та наставляти.

Моя мета є вищою від простого існування. Я народжений для долі величнішої, ніж служити рабом власному тілу. Я визначаю його як буферну зону, що може отримувати удари та поранення, проте ніщо не здатне досягнути моєї душі. Моє тіло живе серед небезпек, але, хай би що сталося, моя душа залишається вільною. Я не дозволю фізичним потребам схилити мене до брехні чи до вчинку, не гідних шляхетної людини. Якщо буде потрібно, я урву свій зв’язок із тілом і помру. Але доки я змушений із ним співіснувати, то не будуть стосунки рівних. Душа залишатиметься суддею в усіх суперечках.

Інколи доводиться бути немилосердним не лише до голодуючих. Треба бути впевненим, що у власному домі ти не зробишся забавкою жіночих інтриг. «Не довіряй жінці, доки вона жива»,— повчає приказка. Не варто вірити і сльозам розгніваної дружини. Коли жінка плаче, у кожній її сльозинці ховається пастка. Занадто добросердечний чоловік швидко опиниться під повною владою дружини, хоча має бути навпаки. Так само і з рабами; приказка каже: «Хитрий раб ділить владу з господарем». Якщо дозволити рабам використовувати вашу поблажливість, невдовзі ви їх не докличетесь і взагалі не знайдете.