Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях

Або ще — як ви завершуєте свої стосунки? З друзями, колегами, уже колишніми коханими? Чи можете сісти поруч із ними та щиро подякувати за все, що між вами було? А найголовніше — чи можете пережити відчуття вдячності за до­свід, який отримали? Чи можете врешті закрити гештальт, зізнавшись, що на певному етапі любили їх більше за життя?

Наша психіка — це закрита вечірка для одного. Ми не можемо когось туди впустити, показати, де в нас бар і як виглядає діджей. Інша людина ніколи не зрозуміє, наскільки щось для нас важливе, як сильно ми когось любимо чи ненавидимо. У момент смерті ми також будемо самотніми, навіть за умови, що поруч перебуватимуть інші люди. Ніхто ніколи не зможе розділити з нами цей досвід і ніхто також не зможе розповісти нам, як це — померти. Тому ми самотні.

«Так собі завершення для розділу», — подумаєте ви.

Але наявність екзистенційної самотності — це, можливо, найкраще, що є в цьому житті. Вона в основі пісень, літератури, кіно. Ми постійно прагнемо скоротити її відстань між нами. Вона змушує нас писати вірші й добирати влучніші слова для пояснення почуттів, учить співпереживати іншим, бути чуйнішими, уважнішими, врешті — ближчими.

аше завдання — популяризувати культуру ментального здоров’я та
інтересу до почуттів.

Почуття треба кудись подіти — це ж енергія, що має
бути реалізована.

Яким було життя із цією людиною?
Що я цінував у ній та із чим боровся?
Чи навчився я в неї чогось хорошого?
Чи навчився я в неї чогось поганого?
За що я вдячний цій людині?
Що я хотів би зараз їй сказати?
Як змінилося моє життя через цю втрату?

Психіка людини пластична, вона відновлюється, головне — не перешкоджати їй і давати проживати все, що
відбувається.

Контролюйте власне сприйняття.
Правильно скеровуйте свої вчинки.
Будьте готові сприйняти все, що не можете контролювати.

Хто я? Які в мене цінності? Які можливості
переді мною відкриваються? Які я маю обмеження — психологічні, фізичні, інтелектуальні?

Лише
коли чоловік завдяки великій внутрішній роботі змінив

формулювання на навіщо це все відбувається, він зміг відчути себе та
гідно пройти всі випробування.

Головне завдання — повернути собі право на сумніви. Важливо
навчитися помічати цей стан, перебувати в ньому й давати собі
стільки часу, скільки треба для ухвалення рішення. Ці години чи
хвилини можна витрачати на дослідження контексту, на контакт із
собою.
Коли наступного разу спіймаєте себе на цьому, наприклад, у
відділі з йогуртами, не спішіть обрати абищо, дайте собі достатньо
часу, щоб вибір чи рішення з’явилися природним шляхом, а не під
тиском.
Ставте прості запитання: «Який смак йогурту мені більше
подобається — солодкий чи кислий? Чи, можливо, я хочу
спробувати щось зовсім нове?». Такі тренування допомагають
приймати сумніви. Час для диференціації стає природним.