Анастасія Нікуліна

стала між ними, розвівши руки. — Анет, можливо, ти маєш рацію. Де в чому. Але послухай, нам справді не можна лишатися тут. Ці люди… ці… повір, ми не з такого тіста. Ти — не з такого тіста. Є люди, які хочуть бунтувати, воювати, які вміють це робити. Може, вони не хочуть жити, я…
— Усі хочуть жити

Варто брати у світу найкраще і привозити той досвід на батьківщину

Викинь біль із серця в гірську воду, чічко. Любов залиш. Вона оберіг. Наймоцніший. Навіть якщо та любов не взаємна

Бо мовлені правильно слова, помножені на віру, мають велику силу

До війни звикаєш, як до прикрої родички. Бо хіба родичів вибирають?

Бо, доки любиш, не має значення кого — чоловіка, нехай чужого, дитину, маму, батьківщину, — доти живеш

Жінки рухалися по колу, і що ближче Оля підходила, то сильніше мерехтіли люрекс і стрази. Серед пакетів «АТБ» затесався один із «Сільпо» — мабуть, його власниця була мажорка